Гуцульський ліжник - історія поколінь

Ліжники — ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються взимку. Зародження традиції ліжникарства в селі Кваси, тісно пов’язане з вівчарством. Саме в цій місцевості колись були гарні умови для утримання овець, вовна яких і є основним матеріалом для ліжників.

Технологія виготовлення ліжників не змінювалась ще з давніх часів. Єдина зміна — почали граблювати (розчісувати) вовну, перш ніж прясти нитку. Тонкі нитки потрібно вертикально намотати на верстат – це майбутня основа ліжника. Коли ліжник вже закінчений, ці тонкі нитки стирчать по боках. Їх зав’язують вузликами, і у такий спосіб виходить красива "бахрома". Щоб зробити нитку на один ліжник, потрібно прясти щонайменше шість годин. Після цього її змотують у ґушку – моток. Наступний етап ткання. На це зазвичай йде два-три дні. Уже виткані “ковдри” валяють. На відміну від звичайної валяльні, у якій використовують товкачі чи молоти, ліжники збивають безпосередньо потужним струменем води, який падає у велику ємність - валило. Одночасно валяють не більше трьох-чотирьох ліжників. Цей процес триває від чотирьох годин влітку до десяти годин взимку. Після валяння ковдра може зменшитись на 20 відсотків. Відтак виріб висушують.