Свято Міри

Одне з найдавніших, якщо не найдавніше заняття горян у Карпатах – скотарство, дало поштовх багатьом звичаям і обрядам. Серед таких є і обряд Міра, що з давніх давен побутує серед жителів гірських регіонів Закарпаття. Її традиції мають економічну й культурну складову, сприймаються як свято. Міра вносить лад у господарський уклад, допомагає зберігати національну ідентичність місцевого населення.

Свято, випробуване століттями

Насамперед Міра – це практичність. Власники овець використовують відгінне полонинське господарство для практичних цілей – використання карпатських полонин для виробництва сиру й вурди. І обряд Міра, який проводиться щороку в травні, є одним із основних у відлагодженому господарському механізмі.

Маючи зацікавленість в отриманні продуктів харчування, селяни за спільною угодою з вівчарями довіряють їм своїх тварин на полонинське літування. Це – загальний опис дійства, яке горяни вважають своїм традиційним святом. Детальніше про нього – нижче.

Друге важливе значення Міри – соціальність. Споконвічні традиції об’єднують селян довкола спільних цінностей, привчають шанобливо ставитися до природи, жити в злагоді та співпраці. Сприяють згуртованості та міжпоколінному спілкуванню.

Міра у Ясінянській громаді на Рахівщині має схожість і з тими дійствами, що побутують в інших місцевостях Закарпаття, де займаються відгінним вівчарством. У Тячівському і Хустському районах той день, коли відбувається вимірювання молока овець і їх виганяють на полонини, має іншу назву – Мішання.

Свято міри відбувається в травні

Щороку свято Міри відбувається в один із днів травня, коли природа дозволяє розпочати полонинські випаси. Усі організаційні питання ще до свята вирішують «депутат» і «головний ватаг» полонини. Це стосується вартості утримання овець під час літування, графіку виходу на «рьид» (забирання власниками овець готових продуктів), організацію харчування вівчарів тощо.

У день Міри власники приганяють своїх овечок на полонини, де привселюдно їх здоюють. Молоко приносять до головного ватага, який проводить контрольні заміри. Використовує для цього традиційний вимірювальний посуд – коновчини. Обліковці, що сидять поряд, вносять ці дані щодо кожної вівці. Це робиться для того, щоб вівчарі знали, скільки сиру треба буде віддати господарям, поки тварини перебуватимуть на літніх випасах.

Перший сир із зібраного молока роблять одразу на святі Міри. Отриманим продуктом пригощають усіх присутніх. Звучать народні пісні, люди танцюють і веселяться. День стає святковим, вселяє надії на успішне проходження полонинського літа.

Сюди прямували зі своїми вівцями – від кожної сім’ї по 3–5–10 голів – власники з усього селища. У повітрі – голосні звуки сотень дзвіночків, прикріплених до шиї кожної вівці. З маленьких овечих «потічків» сформувалася величезна отара.

Вівчарі здоювали овець, а ґазди відносили здоєне молоко обліковцям, які вносили відомості про його кількість. Від цього ж бо залежатиме, скільки сиру та вурди кожен власник отримає протягом полонинського літа.