Гуцульська Мілка, або Чи врятують аборигенну буру карпатську породу корів на Рахівщині?

З плином часу стирається минуле, змінюються орієнтири й рід занять людей, разом із цим відходять у забуття не тільки традиції, обряди, а й цілі породи тварин. Одна із таких представниць, що на порозі зникнення у нашому краї – бура карпатська порода корів.

Зареєстрована на Закарпатті, ця велика рогата худоба наділена цілим рядом унікальних якостей. Вважається найкраще пристосованою до високогір’я, стійкою до хвороб та із молоком особливого складу. Тож нині досліджуючи історію існування бурої карпатської, зокрема, і в Квасах, сподіваємося на словах відродити її і в житті.

Історія виникнення породи бурої карпатської

Бура карпатська корова (Brown carpathian) є локальною, зникаючою породою, належить до переліку шести порід, що підлягають збереженню в Україні, згадка про неї є у міжнародній книзі «Ковчег смаку». Офіційно, як порду її зареєстровано 1972 року завдяки відтворювального схрещування місцевих відрідь худоби рижка та мокань з плідниками бурих альпійських порід.

Проте, як розповідає голова правління Асоціації бурої карпатської породи Василь Терпай, ця порода бере початок від малого карпатського тура, що був одомашнений на території Карпатського регіону. Потім ця худоба вдосконалювалася на місцевому рівні, згодом їй прилили кров сірої української корови. Більше її покращення припало на період Австро-Угорщини, коли був виданий закон «Про племінну справу у тваринництві».

Тоді почався завіз із Альп швіцької, альгауської та інших відрідь бурої худоби, яку згодом в три етапи привезли на сучасні території Закарпаття. Загалом було завезено більше 5 тисяч голів великої рогатої худоби.

На підтвердження слів науковця про привіз за часів Австро-Угорщини високогірних порід корів свідчить і згадка про це в книзі Гафії Ковбаснюк «Кваси мої рідні». Авторка зауважує, що тодішній сільський голова Юрій Студеняк, який очолював громаду села із 1928 по 1948 рік, у 30-тих роках організував завезення до Квасів корів бурої породи.

До речі, знайдені в архівах світлини полонин Закарпатської Гуцульщини у період Підкарпатської Русі, а ще кадри зроблені у Квасах 1939 року (освячення худоби на полонині) свідчать, що бура порода була поширена у регіоні. Адже навіть на чорно-білих знімках очевидні характерні ознаки цього виду корів.

Початки кваліфікованої роботи по поліпшенню бурої корови припадають на час перебування Закарпаття під владою Чехословаччини. Досліджували продуктивність, м’ясні якості та здоров’я. Цікаво, що в ході цих досліджень вченим Чехословаччини вдалося з’ясувати, що поміж всіх порід ВРХ, яка утримувалася у господарствах бура карпатська порода корів виявилася найстійкішою до туберкульозу. Як зауважує голова правління Асоціації і науковець Василь Терпай, у період досліджень з’ясувалося, що занедужали тільки 20% корови бурої карпатської, як інші до 50-60%. Вона була найстійкішою та міцною породою, до того в той час характеризувалася й своїми робочими якостями, її використовували як тяглову силу – для перевезень вантажу, оранки та іншого.

– Існують заключення науковців із Брно, де йшлося, що це гарна порода як у робочому плані, так і м’ясо-молочній продуктивності, – каже В. Терпай і додає, що наступний етап розвитку цієї породи припадає на період радянської влади. – Разом із створенням колективних господарств було обстежено поголів’я, почалися селекційні роботи з поліпшення племінних та продуктивних якостей  бурої карпатської породи ВРХ.

Загалом, йшлося про два напрямки її покращення – швіцькою породою для збільшення молочної продуктивності та джерсейскою для підвищення жирності молока і виходу сиру з нього. Таким чином у 1972 року буру карпатську породу офіційно затверджено як породу.

Чим особлива: характеристика бурої карпатської породи

За розміром цей вид ВРХ вважається середньої величини, має пропорційну тілобудову й належить до молоко-м’ясних порід. Масть корів від темно-бурої до світло-бурої, дорослі тварини по спині мають світло-сірий пояс. Носове дзеркало темне.

Загалом буру карпатську породу поділяють на два типи: низинну та гірську. В них різна характеристика молока. Відрізняються й ростом та будовою, адже високогірна корова змушена пересуватися горами, вона є меншою на зріст за низинний тип та більш широкогруда, ще має легший щільний скелет й міцніший копитного ріг. Жива маса дорослої особини 400-450 кілограм, а молочна продуктивність коливається від 3 до 4 тис. кг.

Натомість корови низинного типу є світлішого забарвлення із більш витягнутим тілом. Жива маса їх становить від 450 до 550 кілограм, а бугаїв –816 кг, максимальна  жива маса до1000 кг. Надій – близько 4-5 тис. кг. Обидва типи характеризуються хорошою м’ясною продуктивністю (забійний вихід 55-58%) та репродуктивними властивостями, показник виходу телят 90-93%.

Основні проміри дорослих тварин становлять: висота – 128-130; глибина грудей – 67,2; коса довжина тулуба – 155,3; обхват грудей за лопатками – 181-189; обхват п’ястка – 19,4-20,0. Індекс рівномірності розвитку вим’я достатньо високий – 45,7%.

Унікальними характеристиками бурої корови є адаптація до гірських умов, особливо – стійкість до кисневої хвороби, яка звична на висотах. Завдяки високогірним пасовиськам, субальпійським й альпійським лукам та специфічному клімату полонин формується особливий молочний букет смаку і мармурове м’ясо. Тобто природні властивості цієї корови ідеально формують в молоці теруар місцевості й різнотрав’я полонини, що далі передаються в унікальний смак сирів.

Жирність молока порівняно висока – 3,7-4%. Воно багате на кальцій та білки (3,4-3,5%), що є найбільшим показником з поміж усіх розповсюджених видів корів України. Насичене лактозою, що робить його солодким й цим подобається малечі тому з нього роблять дитяче харчування. Присутній в молоці і високий баланс казеїну, що є найкращою якістю для виготовлення сирів. Тож хоч і поступається бура карпатська надоями промисловим корам та все ж цінністю та якістю свого молока вона чи не найкраща з поміж них.

Як зауважує закарпатський дослідник цієї породи Василь Терпай, збереглися реальні документи, що сири та масло бурих корів ще за часів Чехословачинни користувалися популярністю й щотижня із ферми на Менчулі відправлялися до Праги та Відня. До того ж корови цієї породи неодноразово брали учасником у міжнародних виставок у містах Брно та Празі, де завойовували золоті та срібні медалі, а молочна продукція мала відмінні оцінки смаку та якості.

До речі, у своїй статті «Проміжні підсумки виконання концепції «Збереження локальної бурої карпатської породи та розвитку молочного скотарства в Закарпатській області до 2025 року», опублікованій 2021 року у науковому щорічнику КБЗ та Інституту екології Карпат НАН України «Природі Карпат», автор Василь Терпай наводить кількість поголів’я корів цієї породи на Закарпатті. Згідно з його даними, у період Чехословаччини на території області 1937 року всього корів налічувалося 108 970 голів, з них 76 824 – це к бурої карпатської корова.

Бура карпатська корова у колгоспах СРСР

Географія бурої карпатської ковори охоплює, окрім Закарпаття, ще й гірські регіони Івано-Франківської області. Проте, якщо вірити науковій статті: «Стан популяції бурої карпатської худоби в Закарпатті та напрями збереження її генофонду» авторів Буря В.В., Терпай В.П., Тюпа О.І., Федак В.Д., виданій в збірнику «Передгірне та гірське землеробство і тваринництво» 2013 року, то є ці корови й за межами нинішньої України: «Велика кількість її знаходиться в Середній Азії і Закавказзі, куди з Закарпаття у другій половині ХХ сторіччя щорічно вивозили близько 5 тисяч голів племінного молодняку», – йдеться у статті.

Бура корова у період Радянського Союзу, як аборигенна порода продовжувала залишалася панівною на Закарпатті, де не припиняли її розведення та покращення. Тримали буру карпатську у колективних господарствах. Так, створений 1949 році в Квасах колгосп імені Леніна не став винятком й незважаючи на те, що основною галуззю було вівчарство, мали місце й дві ферми великої рогатої худоби на Лужках. Проте за якийсь час господарство стало дотаційним, а у 70-х роках його й зовсім приєднали до Ясінянського колгоспу ім. Борканюка, як 5 бригаду.

– Коли приєднали Кваси, то всіх корів звідти перевели до Ясіня, молочно-товарну ферму ліквідували, а на місці корівників організували «Конденсатор» від Рахова. Залишилися у селі вівці та коні для обслуговування овець, де був цех виробництва ліжників, – згадує нині останній голова колгоспу імені Борканюка Ігор Кебуз. Цікаво, що прийшов він до колгоспу як ветеринар і пропрацював 42 роки на різних посадах, врешті очолив це колективне господарство.

В той час все вироблене реалізовували на місці: молоко везли до Рахова на маслозавод, а м’ясо відвозили до м’ясокомбінату. У літній період, починаючи з травня, поголів’я виганяли на полонини Довга, Плоска, Менчул та Шумнєска. Цікавий факт, що на останній полонині було чотири стійла (нижнє, середнє, воларка і росоли), тож для зручності розробили молокопровід, по якому передавали молоко з вишнього до нижнього стійла. Конструкція функціонувала з 1973 по 1980-ті роки, згодом труби демонтували.

Окрім цього, як розповідає Ігор Васильович, на полонині Джоржева Прилука колгосп певний час користувався Кейдеровою або Кейдовою системою, яку було спроектовано ще чеськими науковцями. Суть в тому, що біля ферми був влаштований резервуар, куди скидали гній, звідти по трубах та жолобах за допомогою води він розтікався по всій полонині. Проте, через неправильне користування і зливання у систему не тільки води та гною, а й решток сіна, вона забилася.

Згадуючи нині той час, останній голова зауважує, що молоком, надоєним від бурих карпатських корів, та їх же м’ясом вдавалося забезпечувати місцеві соціальні заклади. Наприклад, у 80-х роках у Ясінянському колгоспі нараховували 2400 голів худоби, а надій складав майже 3 тисячі літрів на одну. Однак, коли почав розпадатися Союз, а колгосп занепадати, корів помалу зводили, бо нічим їх було утримувати – одну за одною забивали на м’ясо.

Створення генофонду бурої карпатської на Закарпатті

Із розпадом СРСР та закриттям колгоспів припинилася системна робота племінних ферм, що повело за собою безперервне схрещення. Так, рік за роком порода бурої карпатської почала зводитися. Разом з тим, відсутність належного фінансування й недостатньої підтримки з боку держави призвело до того, що роботи по збереженню генофонду велися безсистемно. Тож інформація про популяцію і її поширення часто не відображає реальної ситуації.

Наприклад, російська Енциклопедія сільськогосподарської електронної бібліотеки знань подає, що на початок 1990 років поголів’я бурої карпатської загалом складало 147.5 тисяч голів. Натомість у статті «Проміжні підсумки виконання концепції «Збереження локальної бурої карпатської породи та розвитку молочного скотарства в Закарпатській області до 2025 року» йдеться, що цієї породи на Закарпатті у 2012 року залишилося 74581, хоча все поголів’я ВРХ у області складає 99309 корів. А на сайті світової організації «Slov Food» зауважено, що у наш час у віддалених регіонах Карпат залишилися тільки 300-500 тварин, які є нащадками чистокровних гірських порід і фенотипово ще зберегли її ознаки. Додають й те, що починаючи із 2013 року в Україні не зареєстровано жодного офіційного стада породи.

Єдиним, хто зараз займається дослідженням та має намір відновити породу аборигенної корови Закарпаття, є вже згадана Асоціація бурої карпатської породи. Зареєстрована вона 2014 року, а через рік прийнята до складу Федерації бурих порід Європи.

За період функціонування Асоціації вдалося реалізувати наукову програму «Збереження біологічного різноманіття та системи роботи в мало чисельних популяціях сільськогосподарських тварин та їх використання в селекційному процесі». Робота виконувалася за участі Закарпатського племпідприємства, керівником якого був кандидат сільськогосподарських наук й голова правління асоціації Василь Терпай. Дослідження велися під керівництвом Інституту розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця НААН. Одне із ключових досягнень фахівців Асоціації – це розробка концепції збереження бурої карпатської породи та формування генофондового банку.

– Завдяки цій роботі нині у Мукачеві, у Племпідприємстві зібрано біоматеріалу 18 чистопородних бугаїв, 6-7 тисяч доз. Тобто генофондного банку вистачить для запліднення 2000-3000 корів, – констатує Василь Терпай. – Продовження розпочатої дослідницької роботи фахівці асоціації відбулися 2018 року за фінансової підтримки продовольчої і сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй «ФАО». Тоді спільно із Інститутом розведення генетики й було відібрано біоматеріал для досліджень від 220 корів у Воловецькому та Міжгірському районах, де було підтверджено на генетичному рівні (Австрійською незалежною лабораторією), що ці тварини є бурої карпатської породи.

Нині голова правління Асоціації заявляє, що ця порода продовжує переважати на Закарпатті, зауважуючи, що станом на 2020 рік у області нараховується  різних генотипів 67 842 голів. До речі, загалом великої рогатої худоби всіх порід на Срібній землі – 85 985 особин. Проте, варто розуміти, що дані вказані не на основі генетичних досліджень, тож, все таки реальні цифри були б відомі після ідентифікації на генетичному рівні. Важливо розуміти й те, що нині часто реєструють корів, як бурі карпатські по масті, хоча фенотипово вони не відповідають стандартам бурої карпатської корови.

Спроба відродити буру карпатську породу у Квасах

Якщо повернутися до Квасів у контексті дослідження бурої карпатської корови, то після розпаду СРСР єдині представниці цього виду у селі залишалися тільки у приватних дворогосподарствах. Про це розповідає фермер на екофермі «Розенталь» Іван Андращук, який нині цікавиться цією породою і шукає її нащадків у сусідніх селах.

Чоловік зауважує, що йому вже вдалося відшукати у Квасах та Білині до 10-12 корів, які фенотипово відповідають породі бурої карпатської. До того, акцентує фермер і на історії великої рогатої худоби. Так, наприклад, одна із знайдених корів, як розповів її власник, потрапила до них із колгоспу, де його мама працювала дояркою. Їх корову покривали на полонині племінні бики. Батько після розпаду СРСР ще довго тримав биків цієї породи для додаткового заробітку. Тож останні отримані з колгоспів корови ще якийсь час зберігали чистокровну лінію.

Однак із ліквідацією колгоспу всіх корів звели на м’ясо, і, як запевняв останній голова Ясінянського колективного господарства Ігор Кебуз, жодна тварина у власність селянам не була передана. Ймовірніше, що корови могли дістатися людям раніше, бо все ж було кілька випадків, коли худобин було надано сільським жителям.

 – У нас була племінна ферма і були стандарти молока, тож якщо якась корова не відповідала стандартам (жирність молока, надій, ба, навіть фізичні параметри) тоді її вибраковували. Таким чином хтось із людей міг отримати чистокровну буру карпатську корову в рахунок, наприклад, зарплати, – розповідає Ігор Васильович. Тож, хоч не із найкращими фізичними показниками, та все ж носії породи залишилася у поодиноких сімей Рахівщини.

Проте колгоспи – це не єдине джерело, з якого б вели ниточки ДНК бурих карпатських корів у селі, бо є ще один осередок, який з’явився у Квасах вже за період незалежної України.

2000 року Квасівська громада виграла чи не найбільший в історії села міжнародний грант з питань розвитку гірських самоврядних територій. «Карпатський проєкт» реалізовували за кошти Міжнародного Благодійного Фонду (МБФ) «Хайфер Проджект Інтернешнл». А за мету проєкт мав відновити та створити ефективну системи господарювання, базовану на раціональному використанні місцевих природних ресурсів. Це мало сприяти подоланню бідності та сталому розвитку сільських громад у високогірних районах Українських Карпат. Виконавчим директором «Карпатського проєкту» по селу Кваси став Степан Ковбаснюк.

Разом із цим у селі реалізовувалися два інші проекти МБФ «ХПІ»: «Відродження зникаючих порід тварин на Гуцульщині» та «Агроекономічна ініціатива: відродження гуцульської породи коней в Українських Карпатах». Загалом, як нині згадує Степан Іванович, по країні на той час було більше десяти різного напрямку проектів. Натомість у Квасах все почалося з легкої руки Василя Хоми, який направив представників регіонального (м. Львів) благодійного фонду до Квасівської сільської ради. Там вони представили ідею роботи фонду, а тодішній сільський голова та Степан Ковбаснюк розповіли їм історію села і стан тваринництва на полонині Менчул за Чехословччини. Тим самим запропонувавши програму відродження бурих карпатських корів, зважаючи на її найкращих характеристиках до утримання на високогір’ях й унікальний склад молока.

– Ми разом із Василем Дімічем написали проєк і після погодження керівниками благодійного фонду США почалася робота по відродженню бурої карпатської породи, – розповідає Степан Іванович. – Представники фонду, я та ветеринарні лікарі почали шукати по фермерських господарствах, де є порода цих корів. Вдалося знайти таке на Тячівщині, тож в них закупили нетелів (тільні телиці) 30 голів.

Ідея відродження полягала у тому, що згадані тридцять теличок роздавали господарям, які після народження першого теляти повинні були його підгодувати, а потім віддати первістка іншим ґаздам і так далі. Зважаючи на те, що пан Степан був співавтором проєкту, його ж подальша робота була стежити за тим, щоб господарі не порушували умови договору і передачі тварин. Також він збирав людей на навчання, бо у межах проєкту відбулося багато семінарів на різні теми у різних куточках країни: Львові, Мукачеві, Києві та навіть Криму.

Окрім 30 теличок бурої породи, проєкт посприяв покупці лабораторії штучного запліднення тварин. Були закуплені 4 спеціальні холодильники, в яких можна було охолодити по 500 літрів молока. Проєкт став відомим навіть для всього району та області, бо Василь Хома запропонував у Квасах провести перший фестиваль «Гуцулька бризя», який нині набув обласного значення. Важливо, що завдяки проєкту відроджували не тільки корів, але й інші карпатські породи тварин.

Та все ж не зважаючи на колосальні об’єми і часові рамки (з 2000-2010 рік) через ряд причин: відсутність фахівця для роботи в лабораторії штучного запліднення, відсутність ринків збуту молока у населення, відсутність керівників та інше – проєкт закрили. Що ж до корів, то, зауважує Степан Іванович, у селі їх немає, бо по віку були би вже дуже старі. Приплід може в когось і є який несе в собі ген цього виду та це вже не чистокровна бура карпатська, адже штучно худобу не запліднювали, а бичок у селі не породистий.

Останній шанс на відродження: чи повернуться бурі карпатські корови на Квасівські полонини?!

За Австо-Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу та вже незалежної України бура карпатська порода корів століттями була на Квасівських полонинах. Весь цей час дивуючи всіх своїм неповторним молоком та м’ясом, завдяки випасу на високогір’ях.

Свого часу кожен режим встиг переконатися в неповторних якостях бурої корови, хтось покращував її, хтось надсилав на виставки, хтось зареєстрував, а нашому ж поколінню вартує зберегти її породу. Адже нині нависла реальна загроза втратити цю корову, бо вже за якихось п’ять років зникне навіть та худоба, що фенотипово була схожа на буру карпатську.

Тож зважаючи на критичну ситуацію, місію відродити цю породу на себе взяла громадська організація «Кваси – Наповнюйся». Молода організація, що на своєму рахунку вже має успішні проекти з відновлення старовинних ремесел у селі та ряд інших втілених освітніх ідей, ініціює проєкт з відродження карпатської бурої породи корів.

На зважаючи на те, що держава не надає вагомої підтримки, хоч у світі вже давно існують програми для таких порід і збереження їх біорізноманіття та локальної культури сільського господарства, у Квасах громадськість й місцевий бізнес об’єднується задля спільної мети. ГО «Кваси – Наповнюйся» вже заручилася підтримкою Ясінянської територіальної громади та Асоціації бурої карпатської породи, у рамках світової ініціативи «Ковчег» та розробляють план дій по відродженню цієї породи.

– У Квасах зараз поголів’я ВРХ орієнтовно складає 100-120 корів, частина яких виганяються традиційно влітку на полонини Браїлка і Менчул. Хтось з цієї худоби ще має гени тих відомих бурих корів, – розповідають учасники ГО про те, яка є база для відновлення породи у селі і план заохотити тримати буру карпатську місцевих жителів. – В селі працює сироварня «Розенталь», яка приймає молоко від населення і виробляє сири. Сироварня стане партнером проєкту по відродженню поголів’я бурої карпатскькоі корови і надасть можливість реалізовувати власникам корів молоко на постійній основі і заробляти гроші.  

Зараз вже замовлено обладнання і УЗД-апарат для організації штучного запліднення і розвитку генетичного потенціалу. Стоїть завдання створення сучасного ветеринарного центру для підтримки і контролю здоров’я тварин. Планується організувати пункти прийому і охолодженню молока на полонинах з метою підвищення економічної зацікавленості населення в утриманні бурих карпатських корів.

Цікаво, що окрім збільшення поголів’я великої рогатої худоби та створення племінного господарства бурої карпатської породи корів, організація хоче відновити славнозвісну сироварню на Менчулі, організувати показову господарство, влаштувати просвітницьку роботу та багато іншого. Тож для того, щоб вже найближчим часом бура карпатська корова, як і сотні років тому повернулася на квасівські полонини, громадська організація закликає всіх долучитися до співпраці, й спільними зусиллями відроджувати буру карпатську на Рахівщині.

Підтримати громадську організацію "Кваси Наповнюйся!" та сам проект можна переказавши добровільні внески на рахунок карти ПриватБанку: 5169 3305 2320 7964

< Повернутися до акцій